Після того, як 15 червня у Люксембурзі під час другої Конференції з питань вступу між ЄС та Україною нашу державу привітали з відкриттям першого кластера переговорів, врешті настав час продуктивної роботи з боку Києва вже не просто на технічному, а офіційному рівні з виконання необхідних вимог для закриття кластера, який охоплює «фундаментальні питання», так звані «Основи». На черзі – відкриття п’яти інших кластерів. І як українська влада, так і Європейська комісія в обличчі єврокомісарки з розширення Марти Кос висловили сподівання, що цей крок буде зроблено вже у липні, тобто до початку літньої перерви в роботі євроінституцій.
Одним із головних драйверів євроінтеграційного процесу в Україні з боку Європейського Союзу та провідником європейських цінностей є посол ЄС в Україні Катаріна Матернова, яка, до речі, сьогодні відзначає день народження. І саме сьогодні по гарячих слідах «мегадня» в процесі розширення ЄС, як його нарікли у Брюсселі, пані Матернова поспілкувалася з Укрінформом, аби підбити певні підсумки нинішнього етапу євроінтеграції України та окреслити подальші кроки, критично необхідні для реалізації багаторічного прагнення українців до членства в Євросоюзі.
Я НЕ МОГЛА УЯВИТИ КРАЩОГО ПОДАРУНКА НА ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ
- Пані посол, тепер Кластер 1 офіційно відкритий, і це, напевно, стало одним із приємних ранніх подарунків на ваш сьогоднішній день народження. Щиро вітаю! Ми чули, що Європейська комісія висловила бажання відкрити решту п’ять кластерів до літніх канікул. Враховуючи необхідність масштабного узгодження законодавства України з правом ЄС, чи реалістична ціль отримати повне членство в ЄС до 2030 року?
- Дякую. Справді, кращого подарунка я не могла й уявити. По-перше, я вважаю, що 2030 рік — це дуже життєздатний термін. Звичайно, переговорні кластери вимагатимуть багато змін, але зараз ми говоримо про їхнє відкриття, тобто про офіційні технічні переговори у конкретних сферах. І я думаю, що Україна до цього готова.
Далі, питання про те, як швидко ми зможемо завершити переговори, часто залежатиме від значної законодавчої та іншої роботи.
Щодо питання відкриття кластерів, я вважаю, було б чудово, якщо ідея зробити це вже цього літа реалізується, і для цього буде достатньо політичної волі.
- Розблокування першого кластера відбулося після домовленостей з новим прем’єр-міністром Угорщини Петером Мадяром щодо прав угорської меншини в Україні. З точки зору ЄС, чи повністю відповідає нинішня законодавча база Києва вимогам Кластера 1 щодо основних прав, чи Брюссель очікує подальших змін у внутрішній політиці?
- Уся ідея відкриття кластерів полягає в тому, що після відкриття відбуватиметься ще багато узгоджень, які мають обов’язково відбутися, і буде ще багато вимог, які ми виклали у свою позицію.
Є проміжні орієнтири, які потрібно виконати, але, як заявила Єврокомісія понад рік тому, Київ мав виконати вимоги саме для відкриття кластерів. Ми поки не говоримо про завершення дискусій. Тож нинішнього узгодження із законодавством ЄС зараз цілком достатньо для початку фактичних переговорів про вступ. Ось що означає відкриття кластера.
УКРАЇНА НЕ ВИКОРИСТОВУЄ ВОЄННИЙ СТАН ЯК ПРИВІД ДЛЯ НАДМІРНОГО ОБМЕЖЕННЯ ПРАВ
- Кластер 1 охоплює судову систему, боротьбу з корупцією та внутрішню безпеку. Як ЄС надалі контролюватиме незалежність наших антикорупційних органів під час активних переговорів, і перетин яких конкретних «червоних ліній» може заморозити прогрес?
- Ми будемо стежити за прогресом і незалежністю антикорупційних органів точно так, як ми це робимо зараз. Я маю на увазі, що питання боротьби з корупцією та верховенство права, звичайно, є невід’ємною частиною першого кластера.
Але йдеться ж не лише про антикорупцію та верховенство права. Це включає й основи ринку, економіки, статистики, фінансового контролю та функціонування демократичних інституцій. Тож кластер «Основи» досить великий і охоплює всі аспекти функціонування сучасної демократичної держави, заснованої на ринковій економіці.
Отже, очевидно, за цим уважно стежитимуть, але це стосується й решти переговорів. Все буде постійно контролюватися та оцінюватися.
- Перший кластер суттєво фокусується на демократичних інституціях і основних правах. Однак Україна функціонує в умовах тривалого воєнного стану, який, природно, обмежує певні громадянські свободи мирного часу. Як ЄС балансуватиме між жорсткими вимогами кластера і практичними реаліями країни, яка веде повномасштабну війну?
- По-перше, я маю відзначити дивовижність того, що країна у стані війни, яка бореться за власне національне виживання, реально реформує свою державу, свої інституції та свій правовий порядок. Тож це не слід сприймати як належне. Україна в цьому відношенні справді унікальна. Я не знаю жодної іншої країни, яка б вела екзистенціальну війну та водночас реформувалася. Воєнний стан, очевидно, несе, як ви сказали, певне обмеження основних прав.
Наприклад, вночі є комендантська година. Це не є нормою, але я вважаю, що Україна наразі дуже добре балансує обмеження свобод до тієї міри, яка необхідна для ведення війни, але не використовує це як привід для зайвих обмежень.
У ВЕРХОВНІЙ РАДІ СПОСТЕРІГАЄТЬСЯ НОВИЙ ІМПУЛЬС
- Оскільки перший кластер визначає загальний темп усього вступу, будь-яке відставання може призупинити всі інші процеси. Якою ви бачите найбільшу адміністративну чи законодавчу перешкоду, яка могла б затримати Україну у виконанні проміжних орієнтирів, озвучених у Люксембурзі?
- Перш ніж я відповім на питання про перешкоди, я не вважаю, що вірно стверджувати, що перший кластер визначає темп загального прогресу. Це правда, що не можна закрити жодну з глав переговорів до виконання проміжних орієнтирів. Тож так, заходи в рамках кластера 1 потрібно ретельно оцінити, але все ж таки йдеться лише про проміжні орієнтири.
Що стосується вашого конкретного питання, то ми дуже сподіваємося, що законотворча робота буде виглядати так, як ми це бачили минулого тижня, а не дещо раніше.
Я дуже рада, що, здається, у Раді з’явився новий імпульс для голосування по законодавству, що має відношення до ЄС, і ми вітаємо ухвалення резолюції з цього питання минулого тижня. Я думаю, що проміжні орієнтири технічно можна виконати. Я також вважаю, що це вимагатиме політичних рішень, політичної волі та швидкої реакції колег у Брюсселі.
Є ШЛЯХИ ЗАСПОКОЇТИ ЕКОНОМІЧНІ ТРИВОГИ ДЕЯКИХ ДЕРЖАВ-ЧЛЕНІВ ЩОДО ВСТУПУ УКРАЇНИ
- Угорщина більше не є основною перепоною у процесі розширення, але деякі інші країни-члени зараз висувають обережні застереження щодо, наприклад, потужності нашого сільського господарства та ринкової конкуренції напередодні відкриття інших кластерів. Як ви плануєте допомогти Україні подолати ці мінливі економічні тривоги серед країн-членів ЄС?
- Економічні тривоги супроводжували кожен етап розширення ЄС. У цьому немає нічого надзвичайного. Здається, я згадувала раніше, що коли Іспанія та Португалія входили до ЄС, занепокоєння виникало у виноробів в Італії та Франції. Коли у 2004 році відбувався великий вибух у процесі розширення, велику тривогу викликали «польські сантехніки» та «чеські водії вантажівок». Отже, коли відбуваються великі зміни, завжди виникають економічні занепокоєння. До речі і у нас не відбувалося нового розширення Європейського Союзу з 2013 року, з часу приєднання Хорватії. Тому все цілком закономірно.
Було б добре, якби усі сторони це розуміли і вирішували існуючі проблеми. Україна є дуже конкурентоспроможною, а отже це викликає значну нервозність серед європейських сільгоспвиробників. Тут доведеться просто попрацювати над цим питанням.
І Європейська комісія буде поруч, щоб допомогти та розібратися, звідки походить кожне конкретне занепокоєння.
Також я очікую, що будуть впроваджені певні тимчасові положення, пов’язані з окремими секторами. Але це не знецінить розширення ЄС як цінність для обох сторін, якщо дивитися на питання загалом, навіть якщо в деяких сферах будуть введені тимчасові положення.
Як приклад, у 2004 році до нас приєдналися 10 країн, і більшість держав-членів ЄС запровадили семирічне тимчасове положення, яке не дозволяло свободу пересування працівників. Громадяни нових держав-членів ЄС могли подорожувати, але не мали права працювати в більшості держав-членів ЄС. Минуло сім років, пройшов період адаптації, і тепер це вже справа історії, і ніхто про це навіть не згадує.
Євген Матюшенко, Брюссель-Київ