Всі музеї / Будинок митрополита

👁 ...

Будинок митрополита – один з кращих і небагатьох збережених в Україні зразків цивільної архітектури в стилі бароко. До його спорудження доклали зусиль декілька київських митрополитів. За Варлаама (Ванатовича, 1722 – 1730) було зведено перший поверх. Його наступник Рафаїл (Заборовський, 1731 – 1747) – видатний церковний діяч і просвітитель – продовжив будівництво. При ньому, ймовірно, визначним архітектором XVIII ст. Й.-Г. Шеделем був зведений другий поверх, в північному ризаліті влаштовано домову церкву. Третій, мансардний поверх, зведено за митрополита Тимофія (Щербацького, 1748 – 1757) за проєктом архітектора С. Антонова.

Упродовж двохсот років Будинок слугував резиденцією митрополитів Київських і Галицьких, які проживали в ньому постійно або тимчасово. Тут проводилися урочисті прийоми, під час яких митрополит зустрічався з вищими сановниками світської влади та іншими високими гостями, були особисті покої Владики, функціонувала домова церква. Окрім того, в Будинку мав помешкання економ та інші працівники митрополичого господарства. За період експлуатації в якості резиденції митрополита і управління Київської митрополії Будинок неодноразово перебудовувався і ремонтувався.

В подальшому його використовували різні організації та установи, що пристосовували приміщення для своїх потреб. У 1918 – 1919 рр., за Української Держави і Директорії УНР у Будинку розміщувався Департамент ісповідань Української Народної Республіки (пізніше – «Міністерство ісповідань Української держави», «Міністерство культів», «Міністерство віросповідань»). Департамент займався релігійними та міжконфесіональними справами, питаннями охорони та реставрації пам’яток церковної старовини та архітектури, намагався здобути Автокефалію української православної церкви. З цією установою пов’язана діяльність відомих громадсько-політичних і церковних діячів періоду визвольних змагань і Української революції 1917 – 1921 рр., серед яких В. Чехівський, В. Зінківський, О. Лотоцький, І. Липа.

У 1918 – 1924 рр. в Будинку розміщувався перший в Україні архітектурний інститут. Серед його організаторів і викладачів були відомі архітектори, художники, мистецтвознавці: Д. Дяченко, П. Альошин, О. Вербицький, М. Даміловський, Ф. Красицький, В. Кричевський, М. Макаренко, І. Моргілевський, В. Риков, В. Фельдман, Ф. Шміт.

З встановленням радянської влади у 1919 р. Будинок митрополита, як і інші споруди на території Софії Київської, було націоналізовано. Тут розташовувалися: Всеукраїнський історичний музей релігійного культу (1919), відділ революції Центрального історичного архіву УСРР імені В. Антоновича (1924 – 1930), комендатура Києва (1930-ті).

У 1944 р. Будинок передано Академії архітектури УРСР, для якої проведено реконструкцію (1946 – 48 рр., автори – архітектори Л. Граужис та З. Яблонський). З Академією пов’язана діяльність багатьох визначних українських архітекторів: В. Заболотного, П. Альошина, О. Власова, С. Безсонова, О. Вербицького, Я. Штейнберга, П. Юрченка, Н. Манучарової, М. Гречини, скульптора М. Лисенка, інженера-будівельника О. Неровецького та багатьох інших.

У 2005 – 2008 рр. коштом держави, а також за підтримки благодійного фонду «Розвиток України» в Будинку митрополита проведені масштабні реставраційні роботи (автори – архітектори С. Юрченко та В. Отченашко). Під час робіт було відновлено конструкції даху і вкрито його міддю, відкрито та реставровано автентичний живопис XVIII – ХІХ ст., відтворені та облаштовані печами інтер’єри.

У 2008 р. відкрито музей «Будинок митрополита». Експозиція музею розповідає про життя і служіння Київських митрополитів, які мешкали і працювали тут у XVIIІ – на початку ХХ ст., висвітлює внесок в історію та культуру України особистостей, діяльність яких пов’язана з Будинком у ХХ ст. Окрім музейного призначення, пам’ятка використовується для проведення конференцій, семінарів, презентацій та інших заходів культурно-просвітницького характеру.