Всі музеї / Судацька фортеця

Судацька фортеця є унікальним архітектурно-археологічним комплексом ІІІ–XVIІІ ст. Її башти та мури складають єдину, добре збережену фортифікаційну систему, яка органічно поєднується з природним ландшафтом.

Згідно письмових джерел, фортеця у Судаку виникла ще за доби пізньої античності – 212 р. н.е. Залишки фортифікаційних споруд ІІІ ст., відкриті археологами в портовій частині та на північних схилах Фортечної гори, підтверджують ці свідчення. На той час вона виконувала функцію опорного пункту Боспорського царства. Згодом загальні геополітичні умови призвели до тривалого запустіння укріплення.

Проте, в другій половині VII ст. Судак відроджується – вже як візантійська фортеця Сугдея, що охороняла якірну стоянку, місце ремонту та зимівлі торгівельних суден. Вже з початку VIII ст. у Сугдеї з’являється єпископська кафедра. Поступово територія забудовується житловими та культовими спорудами. Місто перетворюється на один з найвизначніших міжнародних центрів візантійської торгівлі. Саме ця обставина стала чинником постійної боротьби за володіння ним.

З падінням Візантії 1204 р. Сугдея стає ключовим пунктом в торгівельних стосунках між Східною Європою та країнами Близького Сходу і Північної Африки. Особливе місце посідала торгівля рабами та північними хутрами. Економічний розквіт міста не припиняється навіть тоді, коли в середині XIII ст. Сугдея, як і весь Крим, потрапляє під владу Монгольської імперії. Навпаки, вона залишилась одним з найбільших та найвідоміших портів Північного Причорномор’я.

З кінця XIII ст. починається військове протистояння між італійськими містами-республіками Генуєю та Венецією за право ведення торгівлі в Криму. Протистояння закінчилося перемогою генуезців, які заволоділи містом 1365 р. і панували в ньому 110 років.

Більшість архітектурних споруд Судацької фортеці, що збереглися до нашого часу, датуються саме генуезьким періодом, тому фортецю називають також "Генуезькою". Вона являє собою фортифікаційний комплекс часів розквіту італійської торгової експансії у Північному Причорномор’ї.

Не втратив свого значення Судак і після приєднання 1475 р. Південного Криму до Османської імперії, але згодом міське населення, переважно християнське, залишає його, переселяючись ближче до центру півострова. Не зважаючи на занепад міста з початку XVII ст., воно залишалось адміністративним центром великого сільськогосподарського регіону. 1771 р., під час Першої російсько-турецької війни, Судак зайняли російські війська. На той час це було невелике, але мальовниче селище.

Захисна система Судацької фортеці, що збереглася в усіх своїх деталях з генуезької доби, складалася з кількох структурних елементів: власне міста, замка – цитаделі, розташованого вздовж хребта Фортечної гори, та портового передмістя. За межами цього комплексу знаходились майстерні ремісників, лазні, храми, монастирі та міські некрополі. Територія в межах фортечних стін нині являє собою унікальну археологічну пам’ятку, не ушкоджену сучасною забудовою.

1868 р. Судацьку фортецю, як видатну історичну пам’ятку, було передано Імператорській Археологічній Комісії і створено другий на території сучасної України історичний заповідник. Було розпочато перші археологічні дослідження.

За радянських часів у Судаку було створено історико-археологічний музей, який з 1926 р. стає філією Державного історичного музею (м. Москва). З 1958 р. Судацька фортеця входить до складу Національного заповідника "Софія Київська". З цього часу на її пам’ятках регулярно здійснювалися комплексні архітектурні дослідження, реставраційні роботи, проводилися археологічні розкопки.