13 березня стало відомо, що Австрія остаточно вирішила не видавати США українського олігарха Дмитра Фірташа. У Штатах йому загрожувало до 50 років тюрми з конфіскацією майна за звинуваченням у змові з метою підкупу. Видавати Фірташа американцям Вищий земельний суд Відня відмовився ще три роки тому, але австрійська прокуратура оскаржила це рішення. Зрештою, зараз той-таки суд відмовився розглядати апеляцію правоохоронців через сплив строку давності.
На уникнення екстрадиції до США у Фірташа, якого затримали у Відні в березні 2014-го, пішло рівно 12 років. Олігарх продовжує володіти активами в Україні, які працюють попри запроваджені проти нього санкції РНБО, а колишні партнери Фірташа по так званій групі RosUkrEnergo, зокрема народні депутати Юрій Бойко та Сергій Льовочкін, і далі зберігають політичний вплив у Києві.
Яку роль у долі Фірташа зіграв міжнародний кримінальний авторитет Семен Могилевич, як він допоміг стати президентами Віктору Януковичу та Петру Порошенку — у матеріалі Суспільного.
З дозволу боса мафії
У середині 2000-х Дмитро Фірташ був загадковим бізнесменом, якого згадували як співвласника компаній-посередників, що продавали Україні газ із Туркменістану. Спочатку, з 2001 по 2004 роки, це була компанія Eural TransGas, із 2004 по 2009-й — RosUkrEnergo.
В ті часи Україна була найбільшим транзитером російського газу до Європи, але "живих грошей" за це не отримувала. Росія розраховувалась газом, якого, втім, для задоволення потреб України не вистачало. Додатковий газ можна було купити або в РФ, або в колишніх радянських республіках Центральної Азії, передусім у Туркменістані.
З другої половини 1990-х туди з Києва зачастили ділки, які постачали в Ашгабат споживчі товари: від гречки та ялинок до люксових автомобілів. Одним із таких ділків був Фірташ.
Пожежник із Чернівців, після розпаду СРСР він перебрався до Москви, де спробував займатись бізнесом. Пізніше Фірташ розповідав французькому виданню Politique Internationale, що жив у готелі "Росія" разом із представниками інших пострадянських республік.
"У ресторані грали радянські пісні, знайомилися люди. Я посидів з однією компанією, посидів з іншою. Зістикував двох людей і заробив свої перші 10 тисяч доларів, не вклавши ні копійки. Я думав, що мені це наснилося. І зрозумів, що можу заробляти", — розповів Фірташ.
Правитель Туркменістану Сапармурат Ніязов розраховувався за товари газом. Спочатку Фірташ продавав його компаніям, які мали договори на постачання газу в Україну — "Інтергазу" Івана Бакая та "Ітері" Ігоря Макарова. Згодом Фірташ став сам відповідати за постачання газу не тільки в Україну, а й до Європи.
Фізично Туркменістан постачав газ до РФ, яка використовувала його для своїх потреб, натомість надлишок власного газу продавала до Європи. Юридично ж все було набагато складніше. Компанія-власник туркменського газу укладала два контракти – з російським "Газпромом" на прокачування цього газу до України та з українською державною компанією НАК "Нафтогаз" на постачання їй газу з Туркменістану. "Нафтогаз" розраховувався з посередником за рахунок квоти на продаж газу до Європи, яку своєю чергою отримував від "Газпрому".
Схема дозволяла продавати газ в Європу за значно вищою ціною, ніж його відпускав Туркменістан, отримуючи при цьому шалений прибуток. Так, у 2003 році Eural TransGas контролювала 57% постачань газу в Україну й заробила на його продажі до Європи 767 мільйонів доларів. Розподіл прибутку ховався за мережею офшорів, зареєстрованих на номінальних власників.
Згодом журналісти Financial Times зʼясували, що частина з них пов'язані з міжнародним кримінальним авторитетом Семеном Могилевичем. ФБР внесло його до списку 10 найбільш розшукуваних злочинців. У 2003 році у США Могилевича звинуватили в рекетирстві, шахрайстві з цінними паперами, відмиванні грошей та інших злочинах.
Тоді американські правоохоронці стверджували, що він проживав у Росії та мав понад 300 спільників, які діяли в понад 30 країнах світу. Їхня діяльність передбачала вбивства, вимагання, торгівлю жінками з метою проституції, контрабанду, відмивання грошей, шахрайство в банківських операціях та з цінними паперами, підкуп державних службовців і торгівлю зброєю. ФБР розшукує Могилевича досі.
Фірташ завжди наполягав, що хоч і знайомий з Могилевичем, той ніколи не був його партнером по бізнесу. У 2010 році сайт Wikileaks опублікував доповідь колишнього посла США в Україні Вільяма Тейлора про його зустріч із Фірташем, на якій той визнав, що займатись постачанням газу без Могилевича не зміг би.
"Фірташ визнав, що він потребував і одержав дозвіл від Могилевича, коли починав різні види свого бізнесу. Але він заперечував, що перебував із ним у близьких відносинах", — цитував Wikileaks доповідь Тейлора.
Як приклад Фірташ розповів Тейлору, що коли його компанія Eural TransGas почала витісняти з газового ринку “Ітеру”, її власник Ігор Макаров покликав його на зустріч. На неї Фірташ прийшов зі своїм "дахом" — начальником охорони Могилевича Сергієм Михасем і одним із братів Аверіних із "Солнцевського угруповання""Солнцевське угруповання" сформувалось наприкінці 1980-х у Москві на території однойменного муніципалітету. Лідерами угруповання вважались Сергій "Михась" Михайлов, а також Віктор "Авера" Аверін та Арнольд "Арноша" Тамм. На початку 1990-х угрупування обʼєдналось з кількома іншими ОЗУ, зокрема "Орєховською" Сергія "Сильвестра" Тимофєєва. ОЗУ займалось рекетом, торгівлею зброєю, наркотрафіком, а також легальним бізнесом, володіло готелями й казино у Москві. Медіа з посиланням на ФБР писали, що угрупування пов'язане з ФСБ РФ. Згодом Сергій Михась легалізувався як бізнесмен і через суди вимагав спростування згадок про нього як кримінального авторитета..
Газові війни
Напередодні президентських виборів 2004 року Росія запропонувала Україні газовий консорціум. Єдиним постачальником туркменського газу в Україну мала стати швейцарська компанія RosUkrEnergo. 50% її акцій належали російському "Газпрому", а інша половина — компанії Central Gaz, в якій у Фірташа було 90% акцій (ще 10% належали його партнеру Івану Фурсіну).
RosUkrEnergo мала постачати газ в Україну до 2028 року. На перші п'ять років його ціна мала становити 50 доларів за тисячу кубічних метрів. Для порівняння, Німеччина тоді купувала російський газ удвічі дорожче. Дешевий газ був одним з аргументів Володимира Путіна, які мали переконати українців підтримати на виборах Віктора Януковича. Однак тоді президентом кандидат, на якого поставила Москва, не став.
Після Помаранчевої революції президент Віктор Ющенко порушив питання про перегляд непрозорого газового контракту. Росіяни скористались цим, аби змінити умови постачання газу в Україну. Взимку 2005-2006 років вони пропонували Києву купувати газ по 200 доларів і лякали відключенням від "труби". У підсумку RosUkrEnergo залишилось постачальником газу в Україну — тільки тепер за тисячу кубометрів треба було платити 95 доларів. Контракт поновлювався щороку й щоразу ціна зростала: 2008-го Україна платила за газ вже 180 доларів за тисячу кубометрів.
Після цього Фірташ вийшов у публічну площину й навіть дав інтерв'ю Financial Times. Через кілька років у розмові з журналістами він розповідав, що тоді три доби консультував Ющенка з приводу ринку газу.
Головним опонентом Фірташа в Україні в ті часи була Юлія Тимошенко. Політикиня, яка заробила статки на торгівлі газом, наполягала, що Україна має купувати в Росії газ напряму, без посередників. У 2009 році вона цього домоглась. На перемовинах із Путіним, який, як і Тимошенко, в той час очолював уряд, вона підписала газову угоду на пʼять років, прив'язавши вартість газу до вартості нафти. Ціна газу зросла з 180 до 232 доларів, при тому, що на перший рік дії нового контракту Росія надала Україні 20% знижки.
Фірташ, якого викинули зі сфери постачання газу, вважав, що Ющенко мав би заарештувати прем'єрку, щойно б та повернулась із Москви. Зробити це третій президент не наважився.
Група RUE
На президентських виборах 2010-го Фірташ підтримав Віктора Януковича, який цього разу переміг. Наступного року Печерський райсуд Києва засудив Тимошенко до семи років в'язниці за перевищення влади під час підписання газових контрактів 2009-го. Однак розірвати контракти з РФ Януковичу не вдалось. Нафта стрімко зростала в ціні, й щоб отримати чергову знижку, Януковичу доводилось погодитись на продовження строків перебування російського Чорноморського флоту в Криму.
Фірташ же вклав зароблені на постачанні газу гроші в купівлю в держави розподільних підприємств, що обслуговують газові мережі — так званих облгазів, а також титанових і хімічних підприємств та інших активів, які об'єднав у корпорацію Group DF.
Фірташ мав групу лояльних депутатів у фракції Партії регіонів та делегував своїх представників до уряду. Найвпливовішими з них за президентства Януковича був віцепрем'єр Юрій Бойко та голова Адміністрації президента Сергій Льовочкін. За часів Леоніда Кучми перший очолював НАК "Нафтогаз", а другий був помічником президента.
Поява обох в українській політиці збіглася з появою Фірташа на газовому ринку. ЗМІ навіть публікували довіреність, якою Фірташ у 2005 році уповноважував Бойка вже після відставки останнього з посади міністра енергетики на рік укладати від його імені угоди та розпоряджатись майном. Натомість Сергій Льовочкін у 2013 році став молодшим партнером Фірташа в його медійному бізнесі — "ІнтермедіаГруп", яка володіла в тому числі телеканалом "Інтер", який партнери придбали у Валерія Хорошковського. Бізнес-партнерів Фірташа і його протеже у владі почали називати умовною групою RUE.
Поєднавши великий сировинний бізнес зі впливом на владу та медіаактивом, у часи Януковича Фірташ став класичним олігархом. Він також очолив Федерацію роботодавців і виступав від імені українського бізнесу. До того ж компанія OstChem, яка об'єднує хімічні активи Фірташа, стала спонсором футбольного клубу "Динамо Київ". Тож Фірташ став регулярно бувати на футболі в компанії Льовочкіна та інших близьких до нього людей.
Втім, під кінець перебування при владі Віктор Янукович поступово став витісняти групу RUE з уряду, призначаючи туди креатур свого старшого сина Олександра. Стрімко зростав, зокрема, загадковий Сергій Курченко, якого повʼязували з тим-таки Олександром Януковичем та генпрокурором Віктором Пшонкою. Наприкінці 2013-го, в розпал Революції гідності Янукович домовився з Путіним, що наступного року компанія Курченка отримає квоту на постачання в Україну газу.
Попри це, піти на конфлікт із тоді ще президентом Фірташ не ризикнув. 30 січня лояльна до Фірташа група з 30 депутатів від Партії регіонів була готова підтримати ініціативу опозиції про відновлення дії Конституції в редакції 2004 року, яка обмежувала повноваження президента. Згодом Фірташ розповідав, що того дня він був у Парижі, Янукович подзвонив йому під час засідання фракції "регіоналів" і вимагав вплинути на лояльну групу депутатів. Той так і вчинив.
Віденський бранець
Місяцем пізніше Янукович після кровопролиття на Майдані втік із країни. Верховна Рада таки повернула в дію Конституцію в редакції 2004 року, а росіяни почали вторгнення в Крим. Дмитро Фірташ у цей час був у Західній Європі. 14 березня 2014 року він прилетів до Відня, де його за запитом ФБР затримали тамтешні правоохоронці. Американці не забули про зв'язок Фірташа з Могилевичем, однак вимагали його екстрадиції з Австрії за іншою справою.
Міністерство юстиції США звинуватило Фірташа у створенні корупційної схеми за участі члену парламенту Індії, а також угорського, українського та індійських підприємців. За версією слідства, обвинувачені з 2006 року підкуповували індійських чиновників заради доступу до копалин, зокрема отримання дозволу на розробку шахти в індійському штаті Андхра-Прадеш. Мін'юст США підрахував, що за це рішення Фірташ та компанія передали індійським чиновникам загалом 18,5 мільйона доларів. Австрійці відправили олігарха до слідчого ізолятора, та вже за тиждень він вийшов на волю під заставу в 125 мільйонів євро (заставу сплатив російський мільярдер Василь Анісімов), що стало рекордом в історії австрійського правосуддя. Натомість Фірташ зобов'язався не залишати територію Австрії. За обвинуваченням у змові з метою підкупу Фірташу у США загрожувало до 50 років в'язниці з повною конфіскацією майна.
Через рік Вищий земельний суд Відня відмовив Мінʼюсту США в екстрадиції Фірташа. Олігарх та його адвокати наполягали: звинувачення в корупції з боку Мінʼюсту США — лише привід, а насправді американці переслідують його через вплив на українську політику.
Щоб підтвердити цю тезу, Фірташ у суді визнав, що ще за часів Януковича почав фінансувати Віталія Кличка, партія УДАР якого у 2012 році пройшла до парламенту. В часи Революції гідності Кличко був найрейтинговішим українським політиком, але після Майдану з ним почав конкурувати Петро Порошенко: народний депутат та власник корпорації Roshen після втечі Януковича суттєво додав у рейтингу. До того ж Верховна Рада повністю реабілітувала Юлію Тимошенко, яка вийшла з в'язниці й теж збиралась вкотре боротися за президентство.
Саме на Тимошенко на майбутніх виборах поставили США, натомість Фірташ нібито вирішив підтримати Порошенка. Тож саме через це американці прагнуть його екстрадиції — стверджував власник Group DF у суді.
Крім того, під присягою він підтвердив те, про що раніше ходили тільки чутки: що після його виходу під заставу він зустрівся у Відні з Петром Порошенком та Віталієм Кличком. За підсумком цієї зустрічі сторони домовились, що Кличко не балотується на виборах президента й підтримає на них Порошенка, а сам побореться за посаду мера Києва.
"Ми отримали те, чого хотіли: Порошенко став президентом, Кличко — мером", — сказав у суді Фірташ.
Сергій Льовочкін, який приїхав на суд підтримати партнера, підтвердив його розповідь про зустріч із Порошенком та Кличком.
Петро Порошенко домовленості у Відні заперечував і наполягав, що зустрівся з Кличком, бо вирішив привітати його брата Володимира з днем народження. Кличко теж свідчив у суді над Фірташем, але в закритому режимі.
У підсумку суддя Кристофер Бауер став на бік Фірташа й відмовив у екстрадиції олігарха до США саме через “політичну складову”. Однак це стало лише початком судової епопеї. Австрійська прокуратура оскаржила це рішення, справа дійшла до Верховного суду. У 2019 році цей суд дозволив видати Фірташа до США. Втім, за австрійським законодавством, дату екстрадиції мав визначити міністр юстиції Австрії. Він із цим не поспішав.
Адвокати олігарха повторно звернулись до Вищого земельного суду Відня й попросили повторно розглянути справу у зв'язку з новими обставинами: на той час Фірташ став почесним консулом Білорусії в Австрії, отримавши таким чином статус дипломата. Суд знову відмовив у видачі олігарха, а прокуратура цього разу подала апеляцію невчасно. Тож за 12 років Дмитро Фірташ таки уникнув екстрадиції до США.
Кінець епопеї
За цей час в Україні змінився президент. У 2021-му Володимир Зеленський ввів у дію рішення РНБО про санкції щодо Дмитра Фірташа через те, що його титанові підприємства постачали сировину до РФ. 2 лютого цього року санкції проти Фірташа продовжили.
Напередодні російського вторгнення Дмитро Фірташ написав статтю, в якій висловив думку, що Україна має не вступати до НАТО, залишатись нейтральною і стати "Швейцарією для Євразії". У липні того ж року в черговій розмові з Financial Times Фірташ зізнався, що не вірив у вторгнення, бо вважав, що це буде "початком кінця" для правителя РФ. Водночас цього разу він зазначив, що "Путін піде настільки далі, наскільки буде відчувати, що він зможе" і запитував, що робитиме Європа, коли той втогнеться до країн Балтії.
Поки що Фірташ залишається в Австрії. Завершення своєї судової епопеї він не коментував. У пресслужбі Group DF Суспільному відповіли, що не коментуватимуть ні закінчення судового процесу, ані те, чи повернеться власник групи компаній до України.
