«Сі Дарт» (англ. Sea Dart) — британський зенітний ракетний комплекс, розроблений наприкінці 1960-х років фірмою Hawker Siddeley. Після 1977 року вироблявся фірмою British Aerospace.

Розробка нового ЗРК «Сі Дарт» розпочалась у 1960 році. Він мав замінити ЗРК «Сі Слаг». Передбачалось їхнє встановлення на фрегати водотоннажністю 3000 т, вартість мала становити менше 1 млн. ф.с. без врахування вартості радару.

Відповідно до технічного завдання, комплекс мав уражати літаки та крилаті ракети, що летять на малих висотах, бомбардувальники на середніх та великих висотах, протикорабельні ракети, а також надводні цілі класу «фрегат». Ракети повинні були вражати цілі зі швидкістю до 3 Махів.

Зенітна ракета комплексу «Сі Дарт» - двоступенева, довжиною 4,4 м, діаметром 0,42 м. Маса ракети - 550 кг, бойової частини - 11 кг. Перший ступінь, оснащений твердопаливним двигуном, розганяє ракету до маршової швидкості. Другий ступінь оснащений прямоточним повітряно-реактивним двигуном і забезпечує крейсерську швидкість ракети більше 2,5 Махів. Двигун працює протягом усього польоту, завдяки цьому забезпечується чудову маневреність на кінцевій ділянці польоту.

Наведення здійснюється за допомогою пропорційної навігації та напівактивної радіолокаційної системи самонаведення, яка використовує конус носового повітрозабірника та чотири антени навколо повітрозабірника як інтерферометричну антену. Ціль підсвічується одним з двох радарів, встановлених на кораблі, що дозволяє одночасно вражати дві цілі.

Пускова установка має дві направляючі, які автоматично заряджаються з підпалубного магазина. На есмінці «Бристоль» було 36 ракет, на есмінцях типу 42 - 22 ракети, на авіаносцях типу «Інвінсібл» - 36 ракет. Скорострільність становила один дворакетний залп за 30 секунд.

• Mod 0 — базова версія, дальність до 74 км.
• Mod 1 — версія, розроблена за результатами Фолклендської війни у 1983—1986 роках. Головка самонаведення модифікована для можливості ураження цілей на малих висотах.
• Mod 2 — версія, розроблена у 1989—1991 роках в рамках програми ADIMP (Air Defence IMProvement — Покращення протиповітряної оборони). Електроніка замінена на компактнішу, дальність польоту збільшена до 150 км, ракета оснащена автопілотом. Підвищилась стійкість до засобів РЕБ, оскільки ракети запускались на автопілоті, а радар підсвітки вмикався лише поблизу цілі, і засоби РЕБ не могли визначити режим його роботи та поставити завади.
• Mod 3 — версія 1994-2002 років з новим інфрачервоним детонатором.
• Guardian — планований наземний варіант, який мав запускатись з контейнерної пускової установки. Не був прийнятий на озброєння.

Під час Фолклендської війни у 1982 році ЗРК «Сі Дарт» збили 7 аргентинських літаків та вертольотів. Також був збитий дружнім вогнем британський вертоліт Aérospatiale Gazelle.

9 травня есмінець «Ковентрі» збив аргентинський вертоліт Aérospatiale SA 330 Puma^[1].

25 травня «Ковентрі» збив два штурмовики A-4 «Скайхок»^[1]. Пізніше того ж дня, аргентинські літаки завдали удару по «Ковентрі», який затонув від влучання бомб. Під час атаки була випущена одна ракета, яка не влучила у ціль.

26 травня аргентинські літаки Super Étendard атакували ракетами «Екзосе» контейнеровоз «MV Atlantic Conveyor». З авіаносця «Інвінсібл» було випущено 6 ракет «Сі Дарт», проте вони не змогли перехопити ціль, і «MV Atlantic Conveyor» зазнав пошкоджень^[2].

30 травня есмінець «Ексетер» збив два літаки «Скайхок». Літаки летіли на висоті менше 15 метрів над водою, що було нижче мінімальної стелі ракет «Сі Дарт», але це не завадило перехопленню^[1].

6 червня есмінець «Ексетер» збив літак Learjet 35A. Того ж дня есмінець «Кардіфф» збив армійський вертоліт Aérospatiale Gazelle, прийнявши його за аргентинський літак C-130 Hercules. Від дружнього вогню загинуло 4 чоловіки.

13 червня есмінець «Ексетер» збив літак English Electric Canberra^[1].

Загалом під час бойових дій було випущено 26 ракет: 18 ракет з есмінців типу 42, 6 ракет - з авіаносця «Інвінсібл», і 2 ракети - з есмінця «Бристоль». З 5 ракет, випущених по вертольотах або літаках на великих висотах, всі вразили ціль. Проте з 19 ракет, випущених по літаках на малій висоті, ціль вразили лише 2 ракети. Успіх «Ексетера» частково можна пояснити тим, що на ньому вже був встановлений новий радар Type 1022, на відміну від застарілого радару Type 965 на інших есмінцях типу 42^[3][4].

Оскільки аргентинський флот теж мав у своєму складі есмінці типу 42, оснащені ЗРК «Сі Дарт», то він знав його можливості та обмеження. Тому аргентинські літаки здійснювали захід на ціль на надмалих висотах, нижче мінімальної робочої висоти радара Type 965. Однак внаслідок цього значна частина скинутих авіабомб не вибухнула, оскільки лопатка бомби не мала достатньо часу для виконання кількості обертів, необхідних для активації детонатора.

У лютому 1991 році, під час війни у Перській затоці, ЗРК «Сі Дарт», встановлена на есмінці «Глостер», збила 2 протикорабельні ракети HY-2, випущені по лінкору «Міссурі»^[5][6].

• 👁 Image
  Військово-морські сили Великої Британії
• 👁 Image
  Військово-морські сили Аргентини

У складі ВМС Великої Британії ЗРК «Сі Дарт» був встановлений на єдиному есмінці типу 82 «Бристоль», на есмінцях типу 42 та на авіаносцях типу «Інвінсібл»

Спроби продати ЗРК «Сі Дарт» Туреччині, ФРН, Іспанії та Південній Африці провалились. До 1982 року потенційним покупцем контейнерної версії «Сі Дарт» був Китай, але через не надто успішне застосування комплексу під час Фолклендської війни угода не відбулась.

Єдиним покупцем комплексу була Аргентина, на озброєнні якої перебували 2 есмінці типу 42. Знання аргентинцями особливостей роботи комплексу допомагало їм вибрати правильну тактику атак на британські кораблі, завдяки чому вціліло багато аргентинських літаків.

• С. В. Иванов, П. В. Соломонов, Б. В. Соломонов Эскадренные миноносцы типа «Шеффилд». Часть 2. — Москва: Моделист-конструктор, 2012. — (Морская коллекция № 5 (152) / 2012) (рос.)

• 👁 Image
  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Sea Dart