 |
VOOZH | about |
|
VOOZH | about |
Донецький національний медичний університет (ДНМУ) – один із найстаріших закладів вищої медичної освіти країни, якому внаслідок російської агресії довелося двічі пройти через евакуацію та облаштування з нуля. Виконувачка обов'язків ректора ДНМУ Майя Єрмолаєва розповіла Укрінформу про складну хронологію релокації, нинішні реалії існування закладу в Кропивницькому та кроки для розширення діяльності у Кривому Розі.
ПЕРШИЙ ПЕРЕЇЗД УНІВЕРСИТЕТУ ОРГАНІЗУВАЛИ ВИКЛАДАЧІ ТА СТУДЕНТИ
У 2014 році через початок російсько-української війни та окупацію Донецька університет був змушений уперше виїжджати. Переїзд не був системно організованим – усе трималося на плечах ініціативної групи викладачів та студентів.
- Завдяки цій ініціативній групі відбулася перша релокація університету. У Лимані був розташований медичний коледж, який є структурним підрозділом університету, – хоч невеличке, але своє приміщення, тому було ухвалене рішення переїхати туди. Спочатку релокувалося до 50 викладачів і десь 500 студентів, а далі потихеньку люди більше під'їжджали, – розповідає Майя В’ячеславівна.
Оскільки Лиман – це невелике містечко, університет почав розгортати свої навчальні потужності у сусідніх Слов'янську, Краматорську та Дружківці. Згодом, у 2015 році, відкрили факультет у Маріуполі, а у 2016 географія закладу розширилася на Кіровоградщину, говорить очільниця закладу:
- У 2016 році відкрили факультет у Кропивницькому. Це було зроблено не лише для українських студентів, щоб працювати на потреби регіону, а й для іноземних. Поступово університет розвивався – і на момент 2020 року налічував майже 3000 студентів.
Повномасштабне вторгнення РФ завдало університету нової біди. Маріупольський факультет втратили повністю, а евакуація з прифронтових міст знову відбувалася своїми силами.
- У Маріупольського факультету доля сумна. На щастя, майже всі наші студенти і працівники залишилися живими і виїхали, але всі потужності ми там втратили. Щодо інших міст – релокації не було, тобто виїжджали кафедри окремими групами, але 80% матеріально-технічної бази вивезли все ж таки у Кропивницький.
Проте викладачі та студенти не змогли масово зосередитися в одному місті. Більшість роз'їхалася по різних куточках України та світу, через що університет деякий час – до вересня 2023 року – функціонував лише в онлайн-режимі.
- Переважна більшість все ж таки виїхала, але, на жаль, не в Кропивницький, а туди, де була можливість жити: до родин, друзів та ін. На той момент навчальний процес перевели в дистанційну форму, тому викладачі працювали онлайн з того міста, де перебували.
СУШІ-БАР ПОРУЧ З АУДИТОРІЯМИ
У Кропивницькому ДНМУ з 2016 року орендував просторе приміщення в середмісті. Однак будівля належить Міністерству внутрішніх справ. Коли до Кропивницького на початку повномасштабного вторгнення евакуювався Донецький державний університет внутрішніх справ, медикам довелося терміново звільнити кабінети.
- Постало питання про те, що в цьому приміщенні має бути підвідомчий університет. Фактично, за два дні наш університет з того приміщення виїхав. Ми переїхали в одну з будівель автошколи, яка у нас також була в оренді, але її зовнішній вигляд, розташування, внутрішнє планування, стан не є належними для університету національного рівня, – каже пані Майя.
Нині університет тулиться у відверто непристосованих для такого масштабного закладу орендованих приміщеннях. Одне з них – на вулиці Любомира Гузара – має не найкращий стан, узимку там навіть немає опалення. Через юридичний статус оренди заклад не має права робити капітальні ремонти, перепланування приміщень чи залучати міжнародні гранти, резюмує керівниця:
- Рік тому на першому поверсі в частині корпусу, яка нам не належить, відкрили, наприклад, суші-бар. Національний медичний університет і суші – ну, чудово... Ще більше, у нас підвальне приміщення також не в оренді, була велика проблема домовитися, щоб нашим студентам та працівникам дозволяли під час повітряних тривог використовувати його як укриття.
Попри те що місцева влада ніби й чує та розуміє проблеми релокованого закладу, питання з належним приміщенням досі не розв'язане – альтернатив нібито немає.
Останніми роками ДНМУ мав дві реальні пропозиції щодо приміщень – колишню будівлю МСЕК та один із корпусів Льотної академії, проте обговорення зійшли нанівець з незалежних від закладу причин, переважно – бюрократичних.
ЖИТТЯ НА КОЛЕСАХ
Крім того, що університет не має власних навчальних корпусів, то в Кропивницькому він зіткнувся і з житловою кризою. Улітку 2023 року керівництво ДНМУ ухвалило рішення повністю повернути навчання в офлайн-формат, адже якісно підготувати лікаря дистанційно неможливо.
Це рішення оголило катастрофічну проблему: високі ціни на оренду житла у Кропивницькому та неможливість організувати службове житло змушують викладачів жити в дорозі або залишати університет, говорить керівниця університету:
- Частина викладачів не мешкає у Кропивницькому. Люди рятувалися від війни хто куди міг. На робочий тиждень вони приїжджають, проводять заняття, живуть по гуртожитках чи дешевих готелях, а на вихідні їдуть назад. Це все гроші, люди шукають роботу там, де їхні сім'ї, і якщо знаходять – ми втрачаємо висококласні кадри. Кожна людина повинна мати гідне житло.
Ситуацію не змінює навіть наявність гуртожитка, говорить Майя В’ячеславівна:
- У нас є в оренді гуртожиток на Матвієнка, але у 2022 році туди заселили внутрішньо переміщених осіб. Там лише 140 місць, і з них більше ніж 50 зайняли люди, які не мають стосунку до університету, але нікуди не виїжджають уже протягом чотирьох років. Ми зверталися до обласної та міської влади, проводили наради, де я просила неодноразово пересилити їх, бо у мене викладачі на 80% – теж внутрішньо переміщені особи, які потребують житла. Але питання досі не зрушилося з місця.
ЗА ПЕРІОД ДРУГОЇ РЕЛОКАЦІЇ УНІВЕРСИТЕТ ВИПУСТИВ МАЙЖЕ ПІВ ТИСЯЧІ МЕДИКІВ
Попри житловий та майновий колапс, у професійній площині університет знайшов союзника – обласний департамент охорони здоров’я та його керівника Олега Рибальченка. Місцева медична спільнота чітко усвідомлює: без ДНМУ регіон ризикує залишитися без лікарів. Університет уклав 18 чинних договорів про співпрацю з клінічними базами – як комунальними, так і приватними.
- Департамент – це надійний партнер нашого університету, який розуміє проблему дефіциту лікарів у місті та області, а також те, що завдяки нашим випускникам його можна значно зменшити. За період другої релокації ми випустили майже 500 студентів, приблизно стільки ж інтернів, і більшість із них залишається в регіоні.
Департамент допоміг налагодити дієву співпрацю з клінічними базами, де наші студенти мають необхідний доступ до пацієнта, – зазначає Майя Єрмолаєва.
Проте тут теж не все гладко. Цього разу – через законодавчі вимоги та глобальне зменшення кількості абітурієнтів.
- Дуже підвищуються вимоги до всіх університетів, і однією з них найближчим часом на законодавчому рівні буде наявність власної або щільно афільованої клініки, де розташовані всі основні клінічні бази. На жаль, у нас такої можливості по місту немає, хоча практичний складник освітнього процесу на сьогодні забезпечений. Також є дефіцит абітурієнтів: демографічна ситуація погана, медичні спеціальності стали менш привабливими для абітурієнтів, і медичні університети дуже не добирають студентів по всій країні, – говорить пані Майя.
НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВ ПРИЗУПИНИЛОСЯ ЧЕРЕЗ ВІЙНУ
Через уже згадану демографічну ситуацію аналіз вступних кампаній останніх років продемонстрував невтішні тенденції для Кіровоградщини, які тут і раніше були скромними. Регіон має об'єктивні обмеження за кількістю випускників, а законодавчий поріг у 150 балів для медичних спеціальностей ще більше звужує коло місцевих потенційних студентів університету – рейтинг регіону в цьому питанні пасе задніх.
- Ми аналізуємо ситуацію з набором студентів уже кілька років. За останні два роки набір був приблизно однаковим – близько 75–80 студентів. Для національного медичного університету це дуже мало. Треба розуміти, що для випускників шкіл та медичних коледжів ми маємо лише чотири освітні програми – за спеціальностями: медицина, педіатрія, стоматологія та фармація. Це не класичний університет із десятками спеціальностей. Ми працюємо тільки в медичному напрямі, – наголошує Майя Вʼячеславівна.
Навчання студентів з інших країн майже припинилося через війну, додає очільниця закладу:
- До війни в нас були тисячі іноземних студентів. Сьогодні залишилося тільки 11. Нового набору вже три роки немає. Не всі хочуть їхати навчатися в країну, де триває війна. Після перемоги ми намагатимемося повернути іноземних студентів, але всі розуміють, що це буде дуже непросто.
Для виходу з глухого кута Міністерство охорони здоров'я та керівництво вишу після тривалих обговорень обрали Кривий Ріг – великий промисловий центр, де місцева влада виявила максимальну зацікавленість у появі медичного університету та пообіцяла всебічну підтримку, разом із наданням службового житла для професорсько-викладацького складу. Тепер завершується юридичний процес передавання однієї з будівель Криворізького національного університету на баланс МОЗ для потреб ДНМУ.
- Якщо це приміщення вже стане наше, то там буде наша юридична адреса, ми перереєструємось із Донецької області, матимемо там основну базу університету. Це дасть змогу залучати гранти, робити ремонти, адже міністерство готове допомогти облаштувати корпус, а місто вже додало нас до своїх грантових проєктів, – говорить керівниця закладу.
Окрім питання власного корпусу, Кривий Ріг вирішує ще одне: стратегічну вимогу майбутнього законодавства – створення університетської клініки на базі другої міської лікарні.
Попри перенесення юридичної адреси та відкриття осередку закладу в Кривому Розі, ДНМУ поки що не закриває філію на Кіровоградщині. Університет має унікальний історичний досвід роботи одразу на кілька міст і планує зберегти всі напрацювання.
- Моя особиста позиція та позиція університетської спільноти – ми маємо зберегти те, що вже є в Кропивницькому. Тут є наші викладачі – місцеві мешканці. І найголовніше – студенти: тепер більшість із них – жителі Кропивницького та області. Вони вступали тут, щоб саме тут вчитись і далі працювати, і примушувати їх переїжджати в інший регіон довчатися – неправильно. Шкода було б втратити і наші клінічні бази, які ефективно працюють, – наголошує Майя Вʼячеславівна.
У поточному році в Кривому Розі планують набирати лише перший курс та інтернів, у Кропивницькому продовжать повноцінне навчання студенти всіх курсів, зокрема новий набір першокурсників.
ПИТАННЯ БЕЗПЕКИ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ СТОЇТЬ ГОСТРО
Питання безпеки в Кривому Розі стоїть гостро, проте керівництво університету оцінює ситуацію тверезо й готує належну інфраструктуру. Оскільки в місті мешкає понад 600 тисяч людей, ДНМУ інтегрується в наявні безпекові алгоритми, каже пані Майя:
- У будівлі, що нам передають, підвальні приміщення раніше використовували як лабораторії та технічні підрозділи, тому як елементарне укриття їх можна буде використовувати. На клінічних базах ще простіше – це лікарні, де укриття є обов'язково. Ми дивимося на ситуацію стратегічно: війні протидіють тактичними рішеннями, але університет має жити, адже війна – не назавжди. Ми плануємо комбінувати розклад – прикладні дисципліни відпрацьовувати тільки очно на базах, а гуманітарні й теоретичні – частково, за потреби, переносити в онлайн.
Для більшості викладачів-переселенців черговий переїзд не є ментальним бар'єром, адже в Кропивницькому вони так і не змогли отримати постійного житла.
- Ми вже не вдома, тому для нас це не так складно, як було у 2014 році, – підсумовує Майя Вʼячеславівна. – Головна мета ДНМУ залишається незмінна: ми маємо зберегти університет та гідно зустріти його столітній ювілей уже за чотири роки.
Керівниця закладу наголошує: у сучасних реаліях саме запит здобувачів освіти диктує логіку розвитку – задля майбутнього.
- На сьогодні важко прогнозувати, яка база буде привабливішою. Плануємо, що саме у Кривому Розі вона має стати основною, бо дуже багато сторін готові долучитися до її розвитку. Ми також розуміємо: сьогодні не лише студенти йдуть за викладачами, а й викладачі мають йти за студентами. Наша справа – залучати їх до університету та якісно навчати.
Зауважу, – додає пані Майя, – що нещодавно була на великому форумі за участі ВООЗ, присвяченому первинній медичній допомозі, сімейній медицині. Там представили справді страшну прогнозну статистику: у найближчі десять років дефіцит лікарів тільки на первинному рівні, сімейних, становитиме приблизно 10000 осіб! Розумієте, яка це катастрофа? Тож усі медичні університети мають працювати на те, щоб мотивувати наших дітей до навчання та подальшого професійного шляху в нашій країні, у рідному регіоні.
Мирослава Липа, Кропивницький
Фото авторки
