В’ячеслав Бутко, економіст, економічний радник Київського безпекового форуму

Зростання реального ВВП України згідно оцінки Держстату в 2025 році становило 1,8%. Спостерігається стале й помітне згасання темпів зростання – 5,5% в 2023 році, 3,2% в 2024 році, 1,8% в 2025 році. В поточний рік українська економіка увійшла з реальним ВВП, який становив 79% від ВВП останнього довоєнного року.

Справедливості заради слід зазначити, що й до війни економіка України перебувала в вельми посередньому стані - економіка за 1995-2021 роки провела половину часу в рецесії, ВВП на душу населення в 2020 році був нижчим, ніж в докризовому 2007 році, протягом 2010-2020 років зростання становило в середньому лише 0,5% на рік, що є найнижчим показником в Європі.

Аналізуючи 2025 рік в розрізі структури зростання економіки, зверну увагу на основні драйвери: на 10,9% зросло нагромадження основного капіталу (простіше кажучи – інвестиції), на 7,5% підвищилось приватне споживання, на 5,7% збільшились витрати сектору держуправління. Отже, збільшення сукупного споживання на 13,2% (7,5%+5,7%) дало найбільший внесок в зростання ВВП.

Підвищення споживчих витрат населення було обумовлено двома факторами - зростанням зарплат (дало більше коштів на поточне споживання), яке є наслідком дефіциту на ринку праці, а не підвищення ефективності та продуктивності праці, а також стриманими інвестиціями населення, що є раціональною стратегією в умовах поточних ризиків й невизначеності.

Велику питому вага в інвестиціях займають інвестиції в оборонний сектор, включно з військовою допомогою держав-партнерів, яка надається в фізичній формі (техніка, обладнання, тощо) й формально враховується в зростанні ВВП.

Якість такого зростання складно назвати високою з наступних причин:

- якщо вірними є оцінки, що приблизно 50% "споживчого кошику" це імпортні товари, то збільшення споживання дає й певний опосередкований від’ємний ефект в зростання ВВП. Бо "чистий експорт", тобто експорт мінус імпорт, є однією з складових ВВП (все дещо складніше, бо імпортні складові та напівфабрикати стають в Україні продукцією, але суто споживчий імпорт однозначно дає від’ємний внесок в ВВП);

- наслідком зростання споживання через збільшення зарплат є додаткове підвищення інфляції (до речі, минулорічну інфляцію можна оцінювати по різному: з одного боку - 8% грудень минулого року до грудня позаминулого року, що є медійно привабливим й саме до цієї цифри була привернута увага в інформаційному просторі, з іншого боку – 12,7% за січень–грудень 2025 року до січня–грудня 2024 року);

- дефіцит зовнішньоторговельного балансу, зважаючи на вплив війни на Близькому Сході на ціни пального та мінеральних добрив ймовірніше за все збільшиться, це тиснутиме на гривню, зниження курсу якої сприятиме прискоренню інфляції через подорожчання імпорту. Реагуючи на це домогосподарства з часом знижатимуть споживання, що підгальмує темп зростання ВВП;

- джерелом збільшення витрат сектору держуправління й зростання зарплат в держсекторі та соціальних виплат є міжнародна фінансова допомога. В стабільності надходження якої сумніватися не хочеться, але приходиться через "вето Орбана" та невизначеність щодо співпраці з МВФ;

- якщо порівняти капітальні інвестиції минулого року (669 млрд. грн.) з останнім довоєнним (529 млрд. грн.), зростання становить 26,4%. На тлі зниження курсу гривні за цей час на 52% таке зростання складно вважати серйозним досягненням навіть на тлі впливу війни. Красномовний факт – питома вага іноземних інвестицій в структурі капітальних інвестицій в 2025 році становила 0,1%. 

Хронічна проблема – зовнішня торгівля. "Чистий експорт" дав від’ємний внесок в зростання ВВП – експорт товарів та послуг скоротився на 12,8%, імпорт зріс на 8,3%. Причини об’єктивні. Припинення дії "торговельного безвізу" з ЄС, складна та дорога логістика, руйнування українських підприємств та складності з електроенергією внаслідок російських обстрілів зменшили експорт. Потреба в купівлі продукції ВПК після відмови США від надання військової допомоги, іншої машинобудівної продукції, а також автомобільного пального, газу, електроенергії (теж внаслідок російських атак на енергоінфраструктуру), потреба в споживчому імпорті через втрату та руйнування цивільних підприємств збільшили імпорт. Продовження бойових дій та зовнішні політичні фактори вказують на збереження цих проблем, скоріше навіть на їх загострення.

 Ще один негативний фактор - компанії, які випускають товари споживчого попиту, стикаються з дефіцитом персоналу, це може призвести до зменшення внутрішнього виробництва, наслідком чого будуть гальмування ВВП й додаткове зростання інфляції, особливо на тлі періодичних "проявів щедрості" з боку уряду.

Щодо перспектив зростання економіки України: якщо припустити призупинення війни, моя оцінка темпів зростання ВВП на горизонті п'яти років ближча до консервативної — приблизно 1–1,5% на рік (важлива ремарка - йдеться про середні темпи зростання на тривалому інтервалі. В окремому році динаміка може виходити за ці межі). Схиляюся до цього діапазону в силу двох причин.

По-перше, стійко вищі темпи зростання українська економіка демонструвала лише в "нульові" роки — до світової фінансової кризи. Тоді склалася унікальна комбінація сприятливих факторів. В першу чергу - напрочуд вдала зовнішня кон’юнктуру по продукції ГМК та хімічної промисловості, які формували основу експорту, та масований приплив іноземного капіталу. Повторення цього в найближчі роки чекати наївно. Через потрясіння в міжнародній політиці варто очікувати на негативний вплив на українську економіку – позитивний ефект від можливого зростання цін на продовольство, помітним експортером якого є Україна, поглинеться, або навіть перевищиться, негативним ефектом від зниження цін на продукцію ГМК, зростання цін на енергоносії та мінеральні добрива.    

По-друге, незважаючи на всі шоки XXI століття, за останні 25 років потенціал ВВП України помітно зріс. А базова теорія економічного зростання, наприклад, стара добра модель Солоу (економічне зростання формується виробничим капіталом, трудовими ресурсами та технологіями), підказує - в міру накопичення фізичного капіталу зростання економіки частіше сповільнюється, ніж прискорюється. Бо фізичний капітал (верстати, обладнання, транспортні засоби, офісні будівлі, тощо) зношується з часом й потребує заміни, для відновлення потрібні гроші, яких у України немає й не очікується. А головне, сам по собі фізичний капітал дає віддачу, яка знижується - збільшення одного з факторів виробництва (робочої сили чи капіталу) понад певні значення забезпечує приріст на все меншу величину. Якщо зафіксувати кількість праці - кількість працюючих не безмежна й має сталу тенденцію до зменшення не лише в Україні, а й загалом в світі - то кожен наступний встановлений верстат створюватиме все менше додаткової продукції. У випадку з Україною ситуація ускладняється тим, що навіть при зупиненні війни помітних інвестицій та масового повернення робочої сили не буде, бо інвестори та українські мігранти добре розуміють ризики можливого відновлення бойових дій.

Отже, складно розраховувати на стійке зростання в довгостроковій перспективі без хоча би покращень в зовнішньоекономічних торговельних умовах, на що розраховувати також важко.

В чому ж може полягати реалістичний шлях виходу на стале та якісне економічне зростання? Відповідь дає основний висновок загаданої моделі Солоу - створити постійне економічне зростання на основі накопичення фізичного капіталу неможливо. Як би до цього не закликали в Україні, звертаючи увагу лише на дві проблеми – інвестиції та трудові ресурси. Стале, якісне, самодостатнє економічне зростання має будуватися на чомусь іншому. Цим "чимось іншим" є технології, виробничі та управлінські інновації, демонополізація економіки, розвиток якісних інститутів й особливо підвищення якості та продуктивності праці.