Друга частина ексклюзивного інтерв’ю з генеральним директором Криворізького гірничо-металургійного комбінату ПАТ "ArcelorMittal Кривий Ріг" (АМКР, Дніпропетровська обл.) Мауро Лонгобардо

Текст: Юрій Гулий

- Наскільки велика була допомога корпорації ArcelorMittal АМКР у 2025–2026 роках? Чи планує група надавати підтримку вам у майбутньому?

- З 2022 року група вже вклала в нашу компанію $1,2 млрд для забезпечення її виживання. На цей рік прогноз прибутковості також негативний: бізнес, ймовірно, зазнає збитків щонайменше на $150 млн. Схоже, що ми зазнаємо цих збитків у першому кварталі через втрату ринків і надзвичайно високі ціни на е/е порівняно з будь-яким історичним періодом.  Ми не могли їх передбачити в бюджеті. Раніше ми прогнозували такі збитки на цілий рік! Така картина ($150 млн збитків у першому кварталі) досить страшна. Це не те, чого ми очікували. І ми не бачимо, як усе це може покращитися.

- Чи можете ви продавати продукцію на інші ринки, крім європейських?

-У 2025 році у нас було лише три ринки: США (для чушкового чавуну), ЄС та внутрішній. Перший і третій ринки залишаються, але європейський ринок наразі втрачено.

- Нещодавно ЄБРР надав АМКР додатковий кредит до $200 млн для поповнення оборотного капіталу та підтримки операцій. Як ця підтримка вплине на роботу виробництва?

- Ми дуже раді, що ЄБРР підтримує місцевий бізнес. Мушу сказати, що він уже надавав підтримку, і кошти були використані. Ми просто реструктуризували схему погашення, оскільки початкова схема, яку вони надали нам три роки тому, мала передбачати початок погашення наприкінці 2025 року. Але цього не сталося, і ЄБРР вирішив продовжити нам допомагати та реструктурував кредит. Тож у нас немає великої проблеми з погашенням, але, безумовно, $200 млн явно недостатньо, якщо в першому кварталі підприємство зазнає збитків у $150 млн.

- Чи плануєте ви звертатися до ЄБРР за подальшою підтримкою?

- Так, ми це зробили. І ця підтримка у розмірі $200 млн фактично була підтверджена наприкінці минулого року. Тож ми звернулися до них із проханням продовжити підтримку, яку вони надали раніше. Це стало результатом переговорів. Коли ми намагалися отримати фінансування від інших великих установ, ніхто не хотів брати на себе поточні ризики, особливо коли вони бачили наші фінансові прогнози. Ціни на е/е знищують будь-яку можливість для нас бути економічно життєздатними. Навіть великі організації побоюються стикатися з такими ризиками та допомагати компанії, яка нічого не може зробити через те, що ціни на енергію від нас не залежать. У результаті ми не змогли отримати додаткове фінансування. 

- Раніше ви заявляли, що у разі продовження збитків група ArcelorMittal може переглянути свою присутність в Україні. На тлі продажу "ArcelorMittal Tubular Products Iași" компанії "Metinvest B.V.", чи залишається така можливість для криворізького комбінату?

- Можу підтвердити, що, якщо ситуація не покращиться, група прийме певні рішення. Я не знаю точно, які саме рішення, але група їх обов’язково ухвалить. Неможливо нескінченно вести бізнес із збитками. Це ненормальна ситуація. Наша компанія є публічною корпорацією. Для наших акціонерів постійна збитковість неприйнятна. Це не приватна компанія, де власник може прийняти рішення підтримувати невигідне виробництво, скажімо, протягом 10 років. Можу сказати, що наші акціонери вимагатимуть від нас надати варіанти щодо того, як покращити ситуацію.

Поки що той факт, що майбутнє України виглядає позитивним, значною мірою допомагає зберігати інтерес групи до нашого активу та підтримувати його фінансування. Це майбутнє означає, як я вже зазначав, завершення війни, вступ до ЄС та відбудову. Але ці фундаментальні кроки мають бути реалізовані! Якщо цього не станеться, у нас виникне величезна проблема. 

- Які інвестиційні плани має АМКР? Куди компанія планує інвестувати у короткостроковій та довгостроковій перспективі?

- На даний момент у нас немає жодних інвестиційних планів. Стратегічний план компанії полягає у виживанні, щороку витрачаючи від $100 до $150 млн на стандартні інвестиції. Під "стандартними інвестиціями" я маю на увазі вкладення, які гарантують безперервність бізнесу на поточному рівні виробництва. Це так звані інвестиції для виживання.

- Компанії, що займаються збором металобрухту, виступають проти рішення уряду щодо нульової квоти (100% заборони) на експорт металобрухту. Наскільки це допомогло компанії? Як ви оцінюєте ситуацію?

- Я вважаю, що це хороше рішення, оскільки економічна ситуація загалом є поганою. Добре, що вдалося зберегти ресурси всередині країни та запобігти зростанню цін на цю сировину. Це рішення уряду є корисним, але воно кардинально не змінить загальну ситуацію для АМКР, хоча певною мірою допомагає.

- Чи є у вас інші варіанти скорочення витрат? Можливо, заморозити або законсервувати металургійне виробництво і залишити тільки гірниче? Наскільки розуміє "Інтерфакс-Україна", АМКР не може скоротити витрати, оскільки ви вже досягли мінімуму.

- Так. Проблема в тому, що розміри нашого підприємства не дозволяють подальшу їх оптимізацію без додаткових витрат. Наприклад, на території виробництва прокладено 400 км залізничних колій. Звичайно, я можу дещо скоротити їхню довжину. Однак, якщо я планую повністю змінити їхню структуру, то мені потрібно інвестувати і побудувати різні типи залізничних колій, які з’єднують існуючі і відрізають ті, що були раніше. Без додаткових інвестицій і капітальних витрат я не можу змінити структуру своєї залізничної системи.

Те саме стосується доменних печей. Як ви, мабуть, знаєте, вони працюють з допоміжним цехом. У нас також є агломераційна фабрика, ТЕЦ та інші виробництва — всі вони були побудовані як єдине ціле. У нас також є десятки кілометрів газопроводів, які ми повинні обслуговувати. Тут ми бачимо ту саму ситуацію: якщо нам потрібно скоротити інфраструктуру, яка була побудована для удвічі більшого виробництва, то нам потрібно інвестувати. Іншими словами, мені потрібно вкласти гроші, щоб зменшити її. Я не можу просто скоротити її і використовувати половину. Проблема полягає в тому, що ми не можемо в одну мить зменшити її розмір. Навпаки, якщо я планую скоротити виробництво і використовувати одну доменну піч замість двох, я втрачу більше грошей, тому що це не пропорційно обсягу виробництва. Навіть якщо я використовую тільки одну доменну піч, я повинен підтримувати роботу ТЕЦ, агломераційної фабрики та всіх допоміжних систем. Це не ізольоване виробництво, наш завод є цілісним у своїй сутності.

Звичайно, ви можете заощадити трохи грошей, скоротивши персонал, але ви не вирішите найбільшу проблему. Зменшення розміру не зробить комбінат прибутковим. Виробництво буде таким принаймні, якщо працювати на повну потужність з поточним обсягом виробництва та з належною ціною на енергоносії. Це буде спосіб зробити його прибутковим або, принаймні, працювати "в нуль".

- Чи існує будь-який реальний сценарій, за якого АМКР може вижити без повного металургійного циклу? Чи буде підприємство прибутковим?

- Гірниче виробництво завжди, історично, постачало залізну руду на металургійне виробництво. У 2021 році 80% виробленого концентрату використовувалося заводом для виробництва сталі. Ось так ви правильно додаєте вартість своєму концентрату.

Якщо вам потрібно вести гірничодобувну діяльність на поточному рівні (7,5 млн тонн концентрату на рік), у вас немає власного виробництва сталі і ви хочете експортувати всі ці матеріали, щоб більша їх частина була відправлена до Китаю, то, згідно з прогнозами цін, ваші витрати на доступ до цієї країни будуть вищими, ніж прогнозована ціна на цьому ринку.

Сам гірничий департамент також залишається прибутковим, коли він є основним постачальником на металургійне виробництво. Якщо ви хочете тільки продавати за кордоном і враховуєте витрати на експорт (видатки на порт, завантаження і відправку за кордон), всі ці витрати зроблять вас неконкурентоспроможними порівняно з прогнозованою ринковою ціною концентрату. Отже, моя відповідь така: таких сценаріїв не існує. Можливо, тимчасово, але не в довгостроковій перспективі. 

У довгостроковій перспективі ціна концентрату в Китаї повинна становити від $80 до $90. Ця ціна нижча за собівартість, яку українські гірничодобувні компанії матимуть на експорт сировини туди. Отже, зараз ціна вища, і ми все ще можемо відвантажувати товар, але без прибутку.

- Наскільки керівництво АМКР є незалежним від головного офісу у прийнятті серйозних рішень?

- Ми не є незалежними у серйозних фінансових рішеннях, оскільки нас забезпечує група. Більше того, коли ми подаємо заявки на витрати, ми зобов’язані повідомляти, як саме ці кошти будуть використані та спрямовані на покращення ситуації. Звичайно, група має повноваження перевіряти наш бюджет і показники. Вона могла робити це і тоді, коли ми також були прибутковими, оскільки дані консолідуються в межах однієї групи. Наразі фінансовий стан значно більше нас сковує, тому що фактично ми недостатньо прибуткові для виживання підприємства - ці ресурси надходять від групи. Саме тому обмеження є більшими, а ухвалення рішень перебуває не в наших руках.

- Наступне запитання буде присвячене персоналу. Для багатьох підприємств це дуже велика проблема. Раніше ви оголошували про 1 000 вакансій на заводі. Чи змінилася ситуація з плинністю кадрів та працевлаштуванням? Які є проблеми з бронюванням працівників і як це вирішується?

- Цього року ефективність бронювання значно вища. Його процедура протягом 2024 та 2025 років була великою проблемою, тому що ніхто не знав, як саме це буде реалізовано. У 2026 році бронювання здійснюватиметься належним чином.  Ми ретельно підтримуємо свою квоту заброньованих, тому ми не мали відтоку кадрів під час перебронювання у 2025–2026 роках. Отже, бронювання не є для нас проблемою.

Водночас нам усе ще бракує деяких фахівців і, відповідно, ми пропонуємо вакансії у тій кількості, про яку ви згадали.

Тепер, якщо обсяги виробництва нижчі, ми заповнюємо ці вакансії, оскільки вони передбачалися для виконання певного бізнес-плану з точки зору виробництва. Якщо, наприклад, цього року європейський ринок, який мав досягти 1,2 млн тонн, трансформувався у 600 тис. тонн, тоді ми переглянемо кількість вакансій. Причина в тому, що нам не потрібна вся ця кількість персоналу для виробництва такого обмеженого обсягу продукції. Однак таких фахівців, як електрики, машиністи локомотивів тощо, знайти складно. Але зараз це не є головною проблемою.

- Що відбувається на внутрішньому ринку? Чи задоволені ви ситуацією на ринку України?

- Ми досить занепокоєні процесами, що відбуваються на внутрішньому ринку. У 2025 році було багато випадків, коли значні обсяги продукції надходили в Україну за демпінговими цінами з країн, які й надалі торгують з агресором. Певною мірою основними інструментами є Туреччина та Китай. Мова йде про нашу продукцію - арматуру та катанку. Ми спостерігали зростання такого імпорту.

Є й інші тривожні приклади. Наприклад, ми отримали інформацію, що 2800 тонн турецької арматури були поставлені комунальному підприємству "Київтеплоенерго" за цінами на 30% вищими за ринкові. Навіть якщо кошти були надані благодійним фондом для підтримки відновлення енергетичної інфраструктури, вони були використані дуже неефективно, що викликає багато запитань. Загалом практика завезення продукції, яку можна виробляти і в Україні, є вкрай шкідливою. Це означає, що гроші фактично залишають країну, негативно впливаючи як на економіку та бюджет нашої держави у воєнний час, так і на здатність українських галузей працювати.

Ми вже обговорювали це з урядом, оскільки не можемо зрозуміти, чому решта світу (США, ЄС через CBAM і, з червня 2026 року, через відновлення квот та підвищення тарифів на 50% для сталевої продукції) захищає свої ринки. Я дуже сподіваюся, що Україна отримає пільговий режим від ЄС. Оскільки всі захищають себе, Україна, не роблячи цього, стає надто вразливою. Я впевнений, що ми також повинні боротися за внутрішній ринок. Ми певною мірою є частиною європейського простору: ЄС надав нам пільговий режим і нульові квоти. Безумовно, ми страждаємо від CBAM, але з точки зору квот і тарифів ми перебуваємо на однаковому рівні. Отже, ми повинні застосовувати ті самі правила. Якщо ми цього не зробимо, усі обсяги виробництва, які раніше постачалися до Європи, будуть зупинені через ці правила. Тоді вони будуть перенаправлені до вразливих країн. Якщо Україна сама не захищатиме свій ринок, усі ці обсяги прийдуть до нас, особливо з Туреччини — держави по інший бік Чорного моря.

Як ми з цим справляємося? З нашого боку є певні дії, зокрема спрямовані на зупинення імпорту арматури та катанки за демпінговими цінами. Ця робота вже триває. Ми також сподіваємося, що уряд врахує ті самі правила, які застосовуватиме Європа. У разі якщо ми отримаємо продовження пільгового режиму щодо квот і тарифів, нам доведеться захищати наш ринок так само, як це роблять вони. Було б дуже дивно, якби продукція потрапляла в Україну, а потім до Європи без будь-якого захисту — у цьому немає жодного сенсу.

- Страхування воєнних ризиків. Уряд оголосив перші програми у прифронтових регіонах, але на невеликі суми. Наскільки ймовірно, що АМКР застрахує свої воєнні ризики?

- Станом на сьогодні ми не маємо жодного страхування воєнних ризиків. Страхування існувало у 2022 році у формі загального захисту активів групи в Україні. Той рік був покритий, оскільки страховий договір був підписаний на самому початку 2022 року. Збитки, яких ми зазнали (бомбардування прокатних станів), певною мірою були покриті цим страхуванням.

- Валютні обмеження та відшкодування ПДВ - наскільки гострими є ці питання для АМКР?

- У нас немає великих проблем із цим. ПДВ відшкодовується вчасно. Я хочу подякувати прем’єр-міністру України, Міністерству фінансів і Міністерству економіки за це. Автоматично ми отримуємо відшкодування один раз на три місяці, і уряд прагне проводити аудит щодо усіх питань. Але в деяких випадках у такому аудиті немає потреби, оскільки спочатку він має запускатися за конкретними параметрами. В інших випадках це просто відшкодування. Тож ми намагаємося просити уряд здійснювати відшкодування швидше у випадках, коли аудит не потрібен. Підсумовуючи, цикл відшкодування ПДВ відбувається вчасно.

- Чи відчуваєте ви, що девальвація гривні якось вам допомагає?

- Якщо девальвація посилиться, це б допомогло нам у поточний момент. Однак країна забезпечена великим об’ємом доларів США, тому уряд здатний утримувати курс національної валюти. Він повільно рухається, і ми очікуємо подальшої девальвації. Якщо чесно, минулого року ми прогнозували, що долар досягне в середньому 43 гривень, а на цьому рівні він опинився лише зараз. 

- У березні 2025 року ви закликали міжнародних партнерів створити спільне підприємство з вашою компанією для розвитку видобутку природних мінералів у регіоні. Чи викликало це інтерес?

- Ми не спостерігали жодного суттєвого інтересу до будь-якої співпраці у видобутку залізної руди. Мені відомо, що спектр мінеральних ресурсів є дуже широким. Найімовірніше, американські компанії більше зацікавлені в рідкоземельних мінералах, а залізна руда до "цього клубу" не входить.

- У 2025 році AMKР збільшив сплату податків і зборів до бюджетів усіх рівнів майже на 28% порівняно з 2024 роком, досягнувши 8,5 млрд грн. Що стало рушієм цього зростання? Які ваші прогнози на 2026 рік? Чи можемо ми говорити про зростання чи зменшення?

- Я думаю, що у 2026 році відбудеться зменшення сплати податків. Підйом 2025 року був зумовлений нашою присутністю на ринку ЄС, який ми розвивали протягом трьох років. Тож 2025 рік почав приносити нам результати. Як я раніше зазначав, ми продали до Європейського Союзу 920 тис. тонн - це дуже велика цифра! Цього року ми вважаємо, що цей обсяг скоротиться вдвічі. У першому кварталі поставок не було взагалі, тож втрати становлять 25%. На другий квартал ми теж не отримали жодного замовлення. Найбільш позитивною ситуацією буде, якщо ми зможемо продати половину торішніх обсягів. У результаті сплата податків не може залишатися такою ж, оскільки ми не знайшли покупців на такий обсяг. І це велика проблема.

Фактично Європа відкрила свої двері, щоб ми змогли замістити втрачені нами ринки. Тепер, якщо вони заберуть у нас свій ринок, ми вже також не зможемо повернутися на наші старі ринки. Бо вони вже зникли, та Європа вже стала заміною ринків, які ми мали раніше. Ми втратили їх через відсутність конкурентоспроможності в багатьох вимірах -  труднощі з логістикою тощо. ЄС компенсував їх, попри зусилля, які нам доводиться докладати, щоб отримати їх. Тож ми не можемо замістити втрачений обсяг.

Єдине рішення - це вибухове зростання внутрішнього ринку, якщо війна завершиться, що спричинить масштабну реконструкцію та відбудову. Однак навіть це не зможе замістити 1 мільйон тонн європейських обсягів.

- Яка ваша думка щодо України? Чи переможе наша країна? Чи розглядаєте ви, теоретично, якийсь інший сценарій?

- Буду дуже відвертим: я не бачу майбутнього економіки України в контексті війни. Якщо бойові дії триватимуть на тому ж рівні, на фоні постійних атак на інфраструктуру, я не бачу жодного прогресу. Просто порівняйте цифри ВВП держави. Дехто неправильно порівнює його з довоєнним рівнем ВВП 2021 року, який становив $200 млрд, причому лише 6% припадало на галузь оборони та безпеки. Зараз це близько 43% ВВП. Якщо врахувати решту економіки, за винятком оборони, та порівняти ВВП 2021 та 2025 років, можна спостерігати падіння на 40%. Іншими словами, показник ВВП знизився на 40% для тих самих галузей!

Я знаю, що народжуються нові галузі. Але решта секторів, включаючи металургію, скорочується. Наприклад, до війни виробництво сталі в Україні сягало 21 млн тонн на рік, наразі менше 10 млн. Очевидно, це негативно вплинуло на ВВП.

Отже, я не бачу, як усе це зміниться чи кардинально покращиться, якщо війна не закінчиться. Я спостерігаю, що конкурентоспроможність усіх металургійних компаній постійно та повільно знижується. Війну слід зупинити. Якщо цього не станеться, все буде дуже складно. Не тільки моя галузь кардинально страждає від цін на е/е. Якщо середня генерація е/е по країні впаде з 11 ГВт до 7,9 ГВт, що є поточною потужністю атомних електростанцій, то ми вже залишаємося лише з нею. Раніше було 14 ГВт, з електростанцією в Енергодарі. Основна різниця між 11 ГВт та 7,9 ГВт полягає в додатковому внеску сонячної, вітрової та водної генерації. Електростанції все ще працюють. Але це практично нічого.

Імпорт е/е може досягати 2,5 ГВт, але він нижчий за рівень споживання. Нас не повинно вводити в оману твердження, що  зниження споживання – це хороший підхід. Ні, це недобре, тому що коли Україна споживає 11 ГВт, це означає, що її економіка майже мертва. Раніше країна споживала 20-24 ГВт!  Щоб виробляти більше, економіка повинна споживати більше енергії. Ось чому я не бачу позитивного майбутнього для бізнесу, якщо війна не закінчиться. Тому коли я зустрічаюся з групою і намагаюся обґрунтувати допомогу АМКР,  бо нібито "скоро будуть хороші новини" - постає велика проблема. Але мої колеги також читають газети і запитують мене: "Коли саме настануть ці новини?". Через рік? Два роки? Три роки? Допомога нам обходиться дуже дорого.

Однак я залишаюся налаштованим позитивно. Моє завдання - переконати групу й надалі підтримувати Україну і вірити в неї. Моя задача також - підштовхувати державні органи України до врахування наших потреб. Не просто вислухати і забути про них. Бо саме так це й виглядає: ми обговорюємо одну й ту саму тему протягом  року.

Немає справді великого прогресу, особливо щодо е/е. Деякі інші кроки були зроблені: металобрухт, ПДВ, мобілізація тощо. На жаль, цей позитив, з економічної точки зору, є дуже незначним і дає дуже малий ефект. Але передусім велика проблема вартості енергоресурсів найперше має бути взята до уваги. Якщо уряд надає перевагу тому, щоб спрямовувати всю підтримку на енергетичну і оборонну галузі, що ж, це нормально, але ефект буде короткотривалим, тому що не буде жодних промислових споживачів цієї енергії. Влада повинна збалансувати ці інтереси, але я не бачу жодної реальної готовності або рішення збалансувати ці сектори.