Інтерв’ю заступниці міністра економіки, довкілля та сільського господарства України Дарії Марчак агентству "Інтерфакс-Україна"

Автор: Дмитро Кошовий

– Державний бюджет на 2026 рік передбачає 2 млрд грн доходів від приватизації. Це багато чи мало? Як було обраховано цей показник?

– Це дуже консервативний прогноз. Виходимо, звичайно, з того, що реальний план набагато більший – як мінімум продати не менше, ніж у 2025 році. Нагадаю, що в 2025-му році сукупні доходи від приватизації, з урахуванням санкційних активів та від оренди держмайна становили біля 9,5 млрд грн.

Основне завдання на 2026 рік – це прискорення приватизації і успішний продаж кількох ключових активів. В той же час ми розуміємо, що існує дуже багато ризиків та факторів невизначеності, тому й планували цей показник дуже обережно.

– У попередні роки прогнози бюджетних надходжень від приватизації базувалися на очікуваннях від продажу якихось великих об’єктів. З якими об’єктами цього року пов’язані найбільші очікування на виконання та покращення плану бюджетних надходжень?

– Так, серед об’єктів великої приватизації ключовим залишається Одеський припортовий завод (ОПЗ). Минулого року аукціон по ОПЗ не відбувся – і це для нас був важливий сигнал. Ринок показав, що за наявних умов і стартової ціни інвестори не готові заходити. Тому зараз ми дуже обережно прогнозуємо та аналізуємо, яким чином ми можемо зробити цей продаж успішним ще в цьому році.

ОПЗ – це складний актив: у компанії є заборгованості, є старий борг (підтверджений Стокгольмським арбітражем – ІФ-У) перед Group DF. Тож очевидно, що нам потрібно глобально переосмислити, яким чином ми підходимо до продажу цього об’єкту, більш правильно та ювелірно визначити умови продажу.

Для цього нам потрібні зміни до законодавства, які розблокують зниження ціни для об’єктів великої приватизації під час повторного продажу. І тут я дуже розраховую на підтримку з боку народних депутатів. Тоді послідовність буде наступною. Спочатку об’єкт виставляється на продаж за балансовою вартістю або вартістю, яка встановлена методом оцінки. Якщо об’єкт не продається, то другий аукціон проводиться вже за заниженою стартовою ціною, але йде на підвищення ціни. У випадку, коли й друга спроба невдала, то третій аукціон йде вже на пониження ціни. Це дозволяє знайти справжню ринкову вартість і реального інвестора. На жаль, для великої приватизації на початку повномасштабного вторгнення внесли зміни і фактично зупинили другий та третій етапи.

Якщо такі зміни не будуть прийняті, то шукатимемо інші шляхи, можливо, через реструктуризацію боргів підприємства. Однак в будь-якому випадку ми плануємо виставити цей об’єкт на продаж цього року та сподіваємося, що вдасться знайти покупців.

Другий об’єкт – "Сумихімпром". Ми розуміємо ризики – він знаходиться близько лінії фронту, і це суттєвий ризик-фактор для активу. І тут питання не лише економічне, а й безпекове.

Є ще ряд санкційних активів, які перейшли до держави в рамках закону про санкції: щодо них було прийняте рішення Вищого антикорупційного суду (ВАКС), вони стягнуті в дохід держави і передані на приватизацію Фонду державного майна України. Таких активів заплановано на цей рік 26, вартістю від десятків мільйонів до мільярдів гривень стартової вартості. Найцікавіші, і пріоритетні для Фонду, це "Миколаївський глиноземний завод" (МГЗ) та (столичний торгівельно-розважальний комплекс) Ocean Plaza. Для санкційних активів уряд ухвалив окрему постанову, яка розширює інструменти їх підготовки до продажу: дозволяє знижувати стартову ціну на повторних аукціонах і формувати пули з корпоративних прав, окремого майна та прав вимоги. Це не просто технічне рішення, а реальний механізм, який дає змогу вже цього року виводити такі активи на прозорий аукціон.

– Я вже чув про надії щодо продажу МГЗ, але мене трохи бентежить, що МГЗ завжди був просто ланкою, нехай і важливою, у ланцюжку "РусАл". А зараз сировини туди морем не завезеш, та й кому продукцію продавати теж не дуже зрозуміло.

– Потенційно це дуже цікавий актив, особливо для великих міжнародних компаній, які можуть його інтегрувати в свій ланцюжок доданої вартості. Тож ми ведемо активні переговори з міжнародним бізнесом і бачимо інтерес поза межами України. Так, такі обмеження справді існують, але є різні сценарії їх подолання, залежно від стратегії окремих потенційних покупців.

– В галузі кольорової металургії у держави ще ЗТМК, ЗАЛК. Колись в Україні був і свій був алюмінієвий цикл, хоча з поточним дефіцитом електроенергії та окупованою Запорізькою АЕС навряд чи можна серйозно говорити про його відновлення. Ці об’єкти також стоять на продаж? Як оцінюєте шанси знайти на них покупців?

– Так, ці об’єкти є в переліку на приватизацію, і ми розраховуємо виходити з ними на продаж. Фонд державного майна вже веде підготовку цих активів. ЗАЛК, зокрема, входить до переліку санкційних активів, які можуть бути виставлені за спрощеною процедурою вже цього року. Підготовка триває, але деталі ми зможемо коментувати трохи пізніше.

– Складні прифронтові об’єкти, такі як "Українські енергетичні машини" (колишній "Турбоатом"), "Електроважмаш", ЗТМК – як їх продати під час війни? З 15 об’єктів великої приватизації, які були названі восени 2023 року, був проданий лише один – ОГХК, і той без конкуренції.

– Очевидно, що для цих активів ключовий фактор – безпека. Ми думаємо, що у цих об’єктів може з’явиться шанс на нового власника, коли буде перемир’я і відповідні гарантії безпеки. Наразі продаж таких активів у прифронтових зонах суттєво ускладнений безпековими обмеженнями та ринковими ризиками. Тож ми опрацьовуємо паралельно різні моделі управління такими складними активами.

– Час від часу від представників уряду звучать заяви про можливість виставлення на приватизацію інших цікавих об’єктів: державні банки, "Укрнафта", "Енергоатом". Про це минулого року у Давосі говорила прем’єр-міністерка Юлія Свириденко, яка тоді ще була першою віце-прем’єркою. Цього року міністр економіки Олексій Соболев також про це згадував. Які шанси, що з цих об’єктів щось може піти на продажу вже в цьому році? Чи це поки що більше ідеї?

– Загалом у нас є три великих потоки в приватизаційному процесі.

Перший – це "звичайна" приватизація, де відбувається класичний продаж 100% власності за законом про приватизацію.

Другий – це продаж санкційного майна. У січні цього року Кабінет Міністрів України прийняв постанову, що відкриває багато можливостей для продажу таких активів. Це дає можливість зняти саме для продажу санкційного майна перепони, про які я вже розповідала вище.

Окрім того, цією постановою ми передбачили можливість укладання з інвестором NDA (Non-Disclosure Agreement —договір про нерозголошення конфіденційної інформації) ще до початку процедури продажу. Це дає можливість потенційним інвесторам на умовах NDA мати кілька місяців для огляду і детального знайомства з активом ще до продажу. Це був прямий запит від інвесторів.

Третій напрям це часткова приватизація стратегічних активів. Це окремий трек, який ми зараз опрацьовуємо на рівні концепції. Йдеться про стратегічні для держави активи, де контрольний пакет має залишатися у державній власності. Наразі ми формуємо бачення процедури та можливих інструментів такої часткової приватизації. Серед можливих механізмів – аукціон, IPO або private placement.

Ми вже обговорюємо всередині уряду та з міжнародними партнерами конкретні активи, щоб почати їх підготовку. Найближча ціль – підготувати кілька компаній до можливості залучення міноритарного акціонера у 2026 році. Йдеться не лише про саму процедуру продажу, а й про прозорість і зрозумілість усіх фінансових потоків усередині компаній. Зокрема, це питання ПСО, аудиторської звітності та прозорого корпоративного управління. Усе це великий блок роботи, який потрібно провести всередині кожної компанії, щоб підготувати її до можливого входу міноритарного акціонера. Наше завдання – привести стратегічного міжнародного інвестора, який принесе з собою капітал, експертизу та нові технології.

– Хотів уточнити одне загальне питання, пов’язане із фактором війни. Чекати на її завершення для продажу державних активів чи не чекати? Яке ваше бачення? Можливо відповідь залежить від самих активів?

– Це дуже залежить від конкретного активу. Відповідь залежить, в тому числі, від того, чи є потенційні інвестори, бо різні інвестори мають різний апетит до ризику.

На наш погляд, якщо є потенційні інвестори – потрібно проводити приватизацію зараз. Бо актив, який простоює, щороку втрачає вартість. Наприклад, Одеський припортовий завод. Минулого року в нас була п’ята в історії цього активу спроба приватизації. Чотири попередні спроби, з різних причин, виявились не вдалими. Зокрема, через страх того, що держава "продешевить", продаючи ОПЗ. Але якщо подивитись, то кожного наступного разу стартова ціна продажу активу у доларовому еквіваленті стає меншою, адже з часом актив, без інтенсивних інвестицій в модернізацію, фактично втрачає свою ринкову вартість. І навіть попри це, нагадаю, що ОПЗ з 2022 року не здійснює операційну діяльність, тобто в нього немає свого грошового потоку. Як в таких умовах чекати на період "після війни"? Ми не можемо з цим затягувати.

Тому, повторюсь, активи, на які ми можемо знайти стратегічного інвестора, треба продавати зараз. Ми хочемо продати ці активи саме як бізнес, який буде інтегрований в глобальні ланцюжки доданої вартості, що буде давати вигоду для економіки України. І хоча зараз і ОПЗ, і згаданий МГЗ простоюють, у них є активи, експертиза, сировинна база, обладнання. Чекати світлого майбутнього, щоб колись в них запустити процес, – це насправді ризикувати цими активами як такими.

—Як Мінекономіки обирає які об’єкти краще виставляти на приватизацію, а які віддавати в концесію? Профільний комітет Верховної Ради пропонує до шляхів залучення приватних власників до держоб’єктів додати ще й банкрутство, як у прикладі "Оріани"?

– Якщо почати з "Оріани", то це це якраз приклад того, як змінюється стан активу з часом. Колись це був об’єкт, на який можна було знайти інвестора та продати. Однак з 2003 року підприємство роками перебуває в процедурі банкрутства, виробництво припинене, а борги – зростають. Замість промислового комплексу сьогодні це не функціонуючі приміщення, частина яких здається в оренду.

Загалом же у нас є політика власності, затверджена у листопаді 2024 року, яка чітко передбачає процедуру тріажу більш ніж 3000 об’єктів у державній власності. Його було проведено ще на початку 2025 року.

В рамках виконання політики власності, визначено перелік з майже 1800 об’єктів, які мають бути передані на приватизацію. З них біля 1300 вже були в Фонді державного майна, а десь під 400 треба було йому передати.

Крім того, в рамках тріажу було визначено об’єкти, які мають стратегічне значення для економіки, та об’єкти оборонної сфери залишаються у власності держави, останні – принаймні на період воєнного часу.

І нарешті третя група – об’єкти, які мають бути ліквідовані.

Щодо концесій та концесійних конкурсів, то до них застосовується інша логіка. В концесію приватному інвестору зазвичай передаються об’єкти, які мають суспільне значення. Це не продаж, а право певний період цим об’єктом управляти і отримувати з нього дохід. В той же час право власності залишається у держави саме тому, що це суспільно-важливий об’єкт.

– Щодо залучення радників для приватизації. Нещодавно був візит представників ЄБРР до України, за результатами якого Мінекономіки повідомило, що банк надасть підтримку уряду у підготовці до приватизації, що передбачає також юридичне та технічне структурування, управління застарілими боргами та зобов’язаннями. Було навіть заявлено про "можливість створення спеціального фонду підготовки проектів ЄБРР для підтримки складних активів приватизації та забезпечення успішних, прозорих транзакцій". Проясніть, будь ласка, конкретніше, про що йде мова.

– Ми дивимося на це ширше, ніж просто "залучити радника". У нас є два треки – повна приватизація і часткова приватизація. І підхід до них різний.

З міжнародними партнерами – IFC, Світовий банк, ЄБРР, Європейська Комісія, уряд Великої Британії, обговорюємо, як правильно структурувати співпрацю.. Загальна логіка в тому, щоб залучати партнерів, які братимуть окремі об’єкти в супровід і допомагатимуть готувати їх до продажу.

– Це вже далеко не перша спроба залучати радників, але попередні не були дуже вдалими.

– З різних причин ця практика тоді не була успішною, і від неї на законодавчому рівні відмовилися. Але можливість залучення консультантів зберігається, бо вони можуть бути і на стороні покупця, і ніхто не забороняє таким консультантам працювати з об’єктами.

З нашими міжнародними партнерами ми говоримо, хто яку частину роботи може взяти на себе: хто може допомогти з due diligence, хто – з legal risks mitigation (зменшення юридичних ризиків), а хто – з M&A (злиття та поглинання). Якщо можна так сказати, складаємо матрицю допомоги. Наразі ще не готова щось конкретне анонсувати, тому що всі домовленості та переговори ще в роботі. Але дискусія дуже предметна. Наше завдання – щоб кожен великий актив мав професійну підготовку до продажу.

– А приватні консультанти також до цієї роботи залучаються?

– Ми зустрічалися з українською інвестиційною спільнотою, де під час закритих обговорень представляли наші плани по приватизації.

Радники потрібні – це очевидно. Питання в тому, які функції вони виконуватимуть і хто їм платитиме. Щодо повної приватизації – уряд навряд чи буде оплачувати підготовку кожного окремого активу Щодо часткової приватизації – ми просимо міжнародних партнерів долучатися до підтримки по залученню консультаційних послуг з підготовки і супроводу продажу. І це вже їх справа, чи вони це зроблять власними ресурсами, чи заплатять зовнішньому консультанту.

До речі, в ході цих обговорень експерти сказали, що сама процедура приватизації виглядає добре, жодних скарг. Але чітко прозвучав інший запит – забезпечити постприватизаційну підтримку. Тому серед домашніх завдань для команди на цей рік – розробити процедуру такої підтримки.

– Фонд державного майна після майже 1,5 річної паузи отримав голову. Пан Наталуха висловився за трансформацію Фонду держмайна "у щось типу Корпорації розвитку промисловості, яка "вирощуватиме" з держкомпаній національних промислових чемпіонів". На його думку, орієнтиром може бути китайська Комісія з нагляду та управління державними активами Державної ради (State-owned Assets Supervision and Administration Commission of the State Council, SASAC). Що ви про це думаєте?

– По-перше, я не хочу коментувати слова колеги, це питання професійної етики. Думаю, вам варто розпитати про його позицію у самого Дмитра Андрійовича

По-друге, мені здається, що зараз у нас налагоджується конструктивна взаємодія між Мінекономіки та Фондом держмайна. Ми разом з Дмитром Наталухою були в Лондоні на інвестиційній конференції того тижня, разом зустрічалися з міжнародними інвесторами і спрацювали дуже добре. Тому що, коли інвестор одночасно спілкується і з інституцією, яка відповідає за розроблення політик, і з Фондом, який управляє активами, то він отримує набагато глибше розуміння того, що відбувається. Разом з тим такі спільні зустрічі також допомагають і нам краще почути запити інвесторів, та зрозуміти, де потрібно до-налаштовувати якісь процеси.

По-третє, насправді, той функціонал, про який говорить Дмитро Наталуха, вже сьогодні фактично передбачено у ФДМУ. Адже вже зараз Фонд відповідає не лише за приватизацію, але й за управління активами, а також за оцінку майна, часткове регулювання ринку нерухомості, земельний банк тощо.

– А щодо дискусії, як краще управляти державними компаніями – через єдиний холдинг, кілька холдингів, із залученням професійних керуючих?

– Зараз Уряд та Фонд разом з міжнародними партнерами обговорюють різні моделі управління об’єктами державної власності, щоб вона була максимально ефективна.

– Поки ще нема рішення чи це буде єдиний держхолдинг, чи це група холдингів, чи це буде якийсь холдинг-холдингів?

– Поки що це етап верифікації ідей. Ми вивчаємо міжнародний досвід, дивимося, що може працювати в українських реаліях. Коли буде фіналізована концепція, тоді можна буде говорити.

– Приватизація та накопичувальна пенсійна реформа. Чи можливий зв’язок та який? Тим більше, що раніше ви працювали над пенсійною реформою в Мінсоцполітики

– Ідеї про інвестиційні рахунки та "народне IPO" – продаж невеликих пакетів акцій українським громадянам, дійсно обговорюються.

Але моє завдання – зробити так, щоб управління державною власністю, продаж пакетів акцій могли потім конвертуватися в додану вартість.

– А часові рамки є якісь, коли ви плануєте все це зробити?

– З точки зору урядової політики – бажано вже на вчора. Але нам дуже важливо зробити це все правильно, щоб не дискредитувати ідеї.

Ми хочемо, щоб державні компанії в Україні стали основою для ринку капіталів, щоб з’являлися нові інструменти інвестування, залучались іноземні інвестиції. Можливо з’явиться щось схоже на суверенний фонд, який також даватиме додану вартість для країни.

Однак це все це – фінальний етап з точки зору процесів управління державною власністю.

– Я чому питаю про часові рамки, бо ці ідеї безперервно обговорюються, якщо не помиляюся, з 2014 року, коли міністром економіки ще був Айварас Абромавічус.

– Це системна реформа. За цей час відбувся тріаж, напрацьовані кілька концепцій. Ще в 2023 році за підтримки проєкту SOERA від USAID, розробили достатньо детальне бачення, як в Україні може виглядати централізоване управління активами. Все це підкріплювалось розрахунками, конкретними переліками компаній, бізнес-моделлю. Такі речі не робляться швидко, бо потребують багатьох розрахунків.

Тож у нас є вже велика база того, що напрацьовано. Зараз ми цю базу та ці розрахунки верифікуємо, актуалізуємо та напрацюємо бізнес-модель та її складові.

– Державна нерухомість. Що робити з нею? Ексглава Фонду держмайна Дмитро Сенниченко, якого зараз розшукує НАБУ, але який все ж таки був експертом в цій сфері, свого часу пропонував створити такий окремий банк нерухомості, включно з приміщеннями, які займають міністерства та відомства, та залучити спеціалізовану компанію для управління ним. Що ви про це думаєте?

– Я думаю, що це справа Фонду державного майна. З точки зору операційної діяльності це великий блок робіт. Приватні власники можуть ефективно управляти і тому я не бачу доцільності витрачання ресурсів держави на виконання цієї функції. Але, знову таки, я думаю, що краще, щоб свою позицію сформулював Фонд держмайна.